Стаття має бути написана з дотриманням літературних норм, орфографії та граматики однієї з робочих мов збірки.
Стаття має бути оригінальним дослідженням, не містити елементів плагіа­ту (включаючи автоплагіат), містити наукову новизну отриманих результатів.
Обсяг статті – до 1 друкованого аркуша (40 тисяч друкарських знаків).
Статті подаються в електронному варіанті.
Шрифт – Times New Roman, розмір шрифту – 12, інтервал – одинарний.
За потреби, використовуються й інші шрифти.
На початку статті зазначається прізвище та ім’я автора (авторів).
Далі великими літерами подається назва статті.
До статті додається анотація, прізвище та ім’я автора, назва статті англійською мовою, якщо стаття подана українською мовою. Відповідно, якщо стаття подана англійською мовою, до неї додається анотація, прізвище та ім’я автора, назва статті українською мовою.
Лапки використовуються такого зразка: “ ”
Якщо ж у середині тексту, взятого у лапки, потрібно вжити ще одні, то використовуються лапки такого зразка: « » (“ « » ”)
У тексті використовується лише одне, звичайне тире “–“, як і одного типу дефіс “-”.
У випадку використання загальновживаного слова іншомовного походження в оригінальному написанні, воно подається курсивом: status quo, a priori, a posteriori тощо.
Курсивом подаються і назви усталених текстів, без лапок: Іліада, Святе Письмо, Коран, Повість временних літ тощо.
Курсив використовується в інших синтаксичних та граматичних конструкціях за задумом автора.

2. Оформлення покликів 

Слід використовувати підсторінкові поклики на літературу з наскрізною нумерацією, що загалом відповідають вимогам Оксфордського стилю цитувань (OSCOLA STYLE) див.: https://www.ukessays.com/referencing/oscola/ . Прізвище та імена авторів, упорядників, редакторів подаються капітеллю (Shift+Ctrl+K).

Приклади оформлення: 

Один – три автори

J. Canning, A History of Medieval Political Thought. 300–1450 (London and New York 2003) 241–42.
Василій Великий, Гомілії, пер. з давньогрец. Л. Звонська (Л., Свічадо 2006)  281–4.
О. Алфьоров, О. Однороженко, Українські особові печатки XV–XVII ст. за матеріалами київських архівосховищ (Х. 2008) 132.
О. Джанов, О. Фарбей, В. Майко, Генуезці в Криму (К., Горобець 2009) 27–8.

Чотири і більше авторів
Л. Войтович та ін., Історія Візантії. Вступ до візантиністики; за ред. С. Б. Сорочана і Л. В. Войтовича (Л., Апріорі 2011) 325–6.

Без автора
Литовська метрика. Ревізії українських замків 1545 року, підгот. В. Кравченко (К. 2005) 401–3.

Багатотомний документ
A. Butler, Lives of the Saints. Complete edition (Westminster, Maryland, Christian Classics 1990), vol. I 710–11.
М. С. Грушевський, Історія України-Руси: В 11 т., 12 кн., редкол.: П. С. Сохань (голова) та ін. (К. Наукова думка 1994), т. 1 36–7.
В. Корнієнко, Корпус графіті Софії Київської (XI – початок XVIII ст.) (К. 2017), ч. VII, т. II: Західна внутрішня галерея 52–3.

Словник
Енциклопедія історії України, т. 1: А–В, редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. (К., Наукова думка) 632–33.
О. Б. Головко, Історики-медієвісти сучасної України. Довідник (Кам’янець-Подільський 2016) 36–7.

Атлас, альбом
1. Атлас історії України, упоряд. Д. В. Ісаєв; редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. (К., Картографія 2012) 147 с.
2. Ювелірне мистецтво України = Jewelry art of Ukraine: альбом (К. s. l.) 188 c.

Дисертація
О. Б. Киричок, Засади дружинної етики в культурі Київської Русі, дис.… к. філос. н.: спец. 09.00.05 (К. 2003) 12–3. 

Автореферат дисертації
А. М. Домановський, Державний контроль та регулювання торгівлі у Візантії IV–IX ст., автореф. дис. … к. іст. н.: спец. 07.00.02 (Х. 2007) 18–9.

Посилання на частину книги
K. Graham, ‘How Do Illocutionary Descriptions Explain?’ in Meaning and Context: Quentin Skinner and his Critics (Princeton, NJ: Princeton University Press 1988) 147–155.
В. Александрович, ‘Мистецькі сюжети Холмського літопису князя Данила Романовича: Нотатки до відчитання, сприйняття та інтерпретації джерела’ в Український археографічний щорічник. Нова серія, вип. 13/14 (2009) 38–72.

Посилання на статтю із періодичного чи продовжуваного видання
O. Harhordin, ‘What is the State? The russian concept of «gosudarstvo» in the european context’ (2001) 40(2) History and Theory 206–240.
Т. С. Горбач, ‘Руське королівство й Німецький орден за часів Юрія II’ (2017) 2 Український історичний журнал 19–32.

Рецензія
Д. Гордієнко, ‘Політична думка українського середньовіччя’ [рец.]: ‘О. Б. Киричок, Писемність як політичний феномен: зміст, атрибути, форми репрезентації (на прикладі дослідження писемної спадщини Київської Русі)’ (К., Український Центр духовної культури 2016) в Софія Київська: Візантія. Русь. Україна. Вип. V: збірка наукових праць, присвячена 170-літтю з дня народження акад. Федора Івановича Успенського (1845–1928), від. ред. д. іст. наук, проф. Ю. А. Мицик; упорядники Д. С. Гордієнко, В. В. Корнієнко, (К. 2016) 430–41.
І. Піддубний, [рец.:] Писаренко Ю. Г. ‘Велес-Волос в язичницькому світогляді Давньої Русі (К. 1997)’ в Питання стародавньої та середньовічної історії, археології й етнографії (Збірник наукових статей), т. 1 (2000) 248–251.

Архівні документи цитуються за правилами описування, прийнятими у відповідній країні, наприклад:
Інститут рукопису Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського, ф. I, од. зб. № 7837, арк. 1.
Центральний державний історичний архів України у м. Києві, ф. № 1235: Грушевський, оп. 1, спр. № 871: Лист Є. Рєдіна М. Грушевському, 12 жовтня 1905, м. Харків, арк. 230–231.
Архів-Музей ім. Дмитра Антоновича Української Вільної Академії Наук у США, ф.: Наталії Михайлівни Дорошенко.

Бібліографічний опис ресурсу віддаленого доступу (Web-сайт)
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України <http://archeos.org.ua> Дата звернення 30 Березень 2018. 

Опис складової частини електронного ресурсу, стаття з електронного журналу
І. Viriasova,  ‘Politics and the Political: Correlation and the Question of the Unpolitical’ (2011) 1 Peninsula <https://journals.uvic.ca/ index.php/peninsula/article/view/687> access: 12 July 2016
А. Мартинов, ‘Європейські історичні дослідження: теоретичні й концептуальні аспекти’ (2018) 9 Європейські історичні студії <http://eustudies.history.knu.ua/andrij-martynov-yevropejski-istorychni-doslidzhennya-teoretychni-j-kontseptualni-aspekty> дата звернення 13 Червень 2017.

Посилання на класичні тексти
У разі посилання на класичні тексти, котрі мають загальноприйняту пагінацію, вказуєстья автор, назва твору, номер книги, глави та відповідні позначки пагінації. Наприклад: Платон, Держава IV 427e; Платон, Федр 274b – 278e; Арістотель, Про тлумачення 16а 5. При цитуванні перекладу, слід вказати автора перекладу та послатися на видання, де він уміщений.

3. Скорочення назв населених пунктів

Скорочуються такі назви українських міст:

Назви решти міст, старі назви, а також назви іноземних міст подаються повністю (Чернігів, Ніжин, Дніпропетровськ, Париж, Лондон, Нью-Йорк, Варшава, Прага, Москва, Санкт-Петербург тощо).

4. Усталені скорочення

AC; a.Chr.n. = ante Christum; ante Christum natum – До Різдва Христового.
AD = Anno Domini – Року Господнього.
AM = Anno Mundi – Року від створення світу.
app. = appendix – Додаток.
Ibid. = ibidem – Там само.
Idem – Він же, той самий.
loc. cit. = loco citāto – У цитованому місці.
Op. cit. = opere citāto; opus citātum – У цитованій праці; цитована праця; вказана праця.
p.Chr.n. = post Christum natum – Після Різдва Христового.
P.S.; P.P.S. = post scriptum; post postscriptum – Після написаного; Після “після написаного”.
s.a; s.l; s.a.e.l. = sine anno; sine loco, sine anno et loco – Без року; без місця; без року і місця (вживається в бібліографічному описі книги, на якій не вказано року чи місця видання).
sc.; scil. = scilĭcet – Треба розуміти.
sq; sqq = sequens; sequentia – Наступне, наступні.
v.i., v.inf. = vide infra – Дивись нижче.
v.s. = vide supra – Дивись вище.

До статті можуть бути додані ілюстрації в електронному форматі з роздільною здатністю не менше 300 dpi.

5. Правопис слів іншомовного походження

Приголосні
Іншомовне l, λ – передається твердим або м’яким л – відповідно до норм української мови.
а) тверде л (л, ла, ло, лу) у словах: арсенал, кулкае, інтеграл, капітал, баланс, колонія, флот, Албанія, Атлантичний океан, Гренландія, Ла-Манш, Лондон, Тулуза, Веласкес, Флуранс та ін.
б) м’яке л (ль, ля, льо, лю) у словах: табель, ляпіс, пілюля, полярний, туберкульоз, революція, Базель, Бельт, Любек, Ольстер, Лютер та ін.
Сполучення le передається через ле: легенда, Каледонія, Палермо, Толедо, Галілей.
Іншомовне h (грецький гострий придих‘) передається через г, іншомовне g (грецька γ) – у новіших запозиченням передається через ґ, у словах, запозичених давніше, особливо у грецьких – через г: Англія, гама, гегемонія, логіка, географія, Германія, гігієна, гімназія, педагог, трагедія, Гомер, Гесіод, Ганна та аґент, аґітація, Брюґґе, Гамбурґ, Геґель, ґарантія, лінґвіст.
F (ph, φ) в іншомовних словах передається через ф (а не хв чи інший український відповідник): факт, Франція, форма, фанатизм, фамілія, філософія, філологія, фосфор, професор, Фавст.
Грецьке θ (th) передається через т (а не ф): театр, теологія, бібліотека, теорія, метод, атеїзм, патос, етер, катедра, міт, ортографія, логоритм, етіопський, Пітагор, Атени, Корінт, Методій, теологія, тема (темовий), Теофан, Теодор, Теодосій, Тома, Атос, однак Федір.
Грецьке β у тих словах, що були запозичені давно, безпосередньо з Візантії, передається через в: Вавилон, Василь, Варвара, Візантія, Віфлеєм, херувим, символ, диявол, амвон (і амбон);однак, у тих словах, що були запозичені через латинську мову або в новий та новітній період, грецьке β передається через б: Арабія, араб, базиліка, Біблія, бібліотека, Бакх, бакханка, барбар (і варвар), барбаризм, Теби.
Грецьке σ на початку слова і між голосними передається через с: Софія, Василь, Анастасія, філософія, софіст, теософія, просодія, семасіологія, але фраза, фаза, база, гіпотеза, бальзам, фізика, фантазія, Азія.
Так само через с пишуться й такі слова (романського походження): інтенсивний, емульсія, університет, карусель, але презумпція.
Іспанське s між голосними, іспанське z передається через с: песета, Венесуела, Росаріо, Веласкес.
Англійське w перед голосними передаємо через в: Вайлд, Вайт, Велз (не Уельс), Вітман, Віклеф, Вестмінстер, ват, кіловат.
В іншомовних словах приголосні не подвоюються: акумуляція, асимілювати, баласт, белетристика, група, комуна, інтелектуальний, сума, територія.
Лише в окремих випадках зберігається подвоєння: авва, барокко, булла, ванна, вілла, геєнна, донна, мадонна, манна, осанна, равві, а також між голосними в іншомовних власних назвах: Ґаронна, Ніцца, Андорра, Аннам, Едда, Мекка, Марокко, Аллах, Тассо, Ганновер, Страделла, Ґаллія, Ціммерман, Сієрра, Едесса, Шеффілд.
Подвоєння приголосних залишається і у похідних словах: ґалліцизм (від Ґаллія), марокканець, шеффілдський, але у прикметниках перед суфіксом -ськ- пишеться одна приголосна: андорський, едеський.

Звук j
У словах французького походження j передається через ж: Жером, Жабо, Жанна.
У словах англійського походження j передається через дж: Джеймс, Джерсі.
У словах іспанського походження j передається через х: хунта, Бадахос.
Початкове ie, je, ’ιε, ‘ιε (hie) передається через є: єзуїт, Єна, Єрусалим, Єнсен, Єсперсен, але давно усталені в українській мові слова можуть передаватись через іє: ієрарх (також єрарх), ієрархія, ієрей, ієрогліф.
Початкове io, yo, jo, ’ιο, ‘ιο (hio) передається через йо: йод, йота, Йорданія, Йон, Йосип, Йоан, йонійський, йонці, Йонійське море, інколи як два склади: іон (також йон).
I, y (а також u німецького дифтонга eu) в позиції між двома голосними зазвичай не передається окремим знаком: лояльний, плеяда, феєрверк, але: Гойя, Савойя.

Голосні
Іншомовне ι (y), залежно від позиції в українській мові передається через і, ї та и.
а) I пишеться:
1) на початку слова: ідея, Іліада, інструкція, Індія, Ізабелла;
2) після приголосного перед голосним є та й: геніальний, діалектика, матеріал, пієтет, аксіома, радіус, партійний, Оссіан.
I в середині слова перед голосним інколи переходить у й: курйоз, серйозний ар’єргард, бар’єр, кар’єра.
Iа в кінці слова передається зазвичай через ія: артерія, історія, Апулія, Греція, Сурсія, Дієго-Гарсія.
3) Після приголосних в особових іменах і в географічних назвах, а також у похідних прикметниках перед наступним приголосним і в кінці слова: Капрі, Лісабон, Ніл, Севілья, Анрі, Білло, Гальвані, Овідій, лісабонський.
4) Після приголосних у кінці невідмінюваних слів: візаві, журі, парі, а також перед наступним приголосним у таких невідмінюваних словах, як гратіс.
5) В усіх інших випадках після б, п, в, м, ф, г, к, х, л, н перед наступним приголосним: академік, фінанси, логічний, гімн, архів, хірург, література, республіка.
Однак, у давнозапозичених і усталених в українській мові словах після б, п, в, м, ф, г, к, х, л, н – пишеться и: бурмистер (але бургомістер), вимпел, єхидна, імбир, кипарис, лиман, миля, нирка, спирт, химера, а також у словах запозичених зі східних мов: башкир, гиря, кинджал, кисет, кишлак.
Через и, а не і зазвичай також пишуться слова церковного вжитку: диякон, єпископ, митра, митрополит, християнство.
б) ї пишеться після голосного: мозаїка, наївний, руїна, Енеїда, Каїр.
Але у складних словах, де перша частина закінчується голосним, на початку другої частини пишеться і: староіндійський, староісландський, так само після префікса, що закінчується на голосний чи приголосний: антиісторичний, доісторичний, дезінтеграція, дезінформація, розіграш.
в) и пишеться:
1) В загальних назвах після приголосних д, т, з, с, ц, ж (дж), ч, ш, р перед наступним приголосним: диплом, директор, методика, інститут, математика, стимул, тип, зиґзаґ, позиція, фізичний, силует, система, цистерна, цифра, жирандоль, режим, джигіт, речитатив, ширма, шифр, бригада, риф.
2) У географічних назвах з кінцевим -ида, -ика: Атлантида, Адріатика, Арктика, Атлантика, Африка, Балтика, Корсика.
3) У географічних назвах після приголосних дж, ж, ч, ш, щ і ц перед приголосними: Алжир, Жиронда, Йоркшир, Ляйпциг, але перед голосними і в кінці слова пишеться і: Віші, Шіофок.
4) У географічних назвах із звукосполученням -ри- перед приголосним (окрім j): Великобританія, Крит, Мавританія, Мадрид, Париж, Рига, Рим, але: Австрія.
5) У низці географічних назв після приголосних д, т згідно з усталеною традицією: Братислава, Ватикан, Единбурґ, Єгипет, Єрусалим, Китай, Палестина, Сардинія, Сиракузи, Сирія, Сицилія, Скандинавія та в похідних від них: скандинавський.

Іншомовні сполучення еа, ua передаються в кінці відмінюваних слів через ея, уя: ідея, алея, епопея, Псіхея, статуя, Ґенуя, але Бенуа, Андреа, Франсуа.
В інших випадках сполучення ea, ua не змінюється (франц. оi), а також завжди зберігається ao, oa, oв, ue, oe, eo, uu, ou: вуаль, будуар, аксесуар, експлуатація, какао, каолін, Фіґероа, боа, коаліція, фаетон, реакція, дуель, поет, дуумвірат, індивідуум, віртуоз, але: реєстр, геєнна.
Грецьке η у давно запозичених словах передається через и: митрополит, Псалтир, Дмитро, в інших випадках – через е: летаргія, критерій, телеграф, система, атлет, оркестр, аритметика, бібліотека, гегемонія, Атени (не Афіни), етер (не ефір).
На початку слова е в іншомовних словах передається через е: Европа, европейський, Евпаторія, Ефрат (не Євфрат), епідемія, евакуація, егоїзм, етика, естетика, етнографія, енерґія, Еспанія. Проте за усталеною практикою допускається передача через є: єресь, Ємен, Єгипет.
Але в давніх запозиченнях із грецької мови пишеться є: Євген, єретик, Єгипет. Також після апострофа, е, і, й, ь пишеться є: бар’єр, п’єдестал, реєстр, феєрверк, пацієнт, В’єнна, Трієст, Дієго, Фейєрбах, Готьє. Але після префіксів і споріднених з ними елементів пишеться е: поліедр, реевакуація, рееміграція тощо.
Французьке eu, німецьке ö та англійське u (останнє в закритому складі) загалом передається через е: Гарфлер, Сент-Бев (також Санкт-Бев), Тепфер, Ґете (також Ґьоте), Шлецер (також Шльоцер), Бернс, Дефферін.
Французьке u та німецьке ü передається через ю: Бельвю, бюро, бюджет, бюст, вестибюль, купюра, ноктюрн, бюргер, Дюрінґ, Дюссельдорф, Любек, Мюнцер, Шюц.
Французьке u після ж, ш передається через у: брошура, журі, також у словах: парфуми, парфумерія.

Групи приголосних із голосними
Апостроф в іншомовних словах пишеться перед я, ю, є, ї:
1. а) Після приголосних б, п, в, м, ф, г, к, х, ж, ч, ш, р: б’єф, п’єдестал, к’янті, миш’як, кар’єра, П’яценца, Рив’єра, Женев’єва, Фур’єв.
б) Після кінцевого приголосного префікса: ін’єкція, кон’юнктура.
2. В таких іменах: д’Аламбер, д’Аннунціо, д’Акоста, О’Коннор.
Апостроф не пишеться:
а) Перед йо: курйоз, серйозний.
б) Коли я, ю позначають пом’якшення попереднього приголосного перед а, у: бязь, бюджет, бюро, мюрид, Барбюс, Вюртемберг, Мюллер, Гюго.

Після н, д, т, л, з, с в іншомовних словах ставиться ь перед йотованими голосними в таких випадках, як: мільйон, павільйон, медальйон, мільярд, віньєта, альянс, рельєф, імброльйо, кон’юнктура.
Знак пом’якшення не пишеться перед я, ю, коли вони позначають сполучення пом’якшеного приголосного з а, у: мадяр, дюна, ілюзія, Сю.

Дифтонг au та ou передається через ав і ов: Авґуст, Австрія, авдиторія, авдієнція, автограф, павперизм, фавна, Фавст, Гавптман, Гавф та ін., але: Ауе, Ауербах, Бауер, Шопенгауер, Ґебауер, Тоуер, Соуер та ін.
Дифтонг eu передається через ев: неврастенія, неврологія, німецький дифтонг eu – через ой: Нойман (Neumann), Ойтінґ (Euting) та ін.; також Фоєрбах (Feuerbach).
Німецький і голландський дифтонг ei в нових запозиченнях передається через ай, після л – яй (інколи – ей): Аахенвальд, Вайнгольд, Гайне, лейбґвардія, лейтмотив, Ляйбніц, Ляйпціґ, Швайцарія, Штайнталь, Шляйхер, Фан Дайк, райнвайн.
Французькі суфікси -eur, -aire в іменниках чоловічого роду передаються через ер: мародер, місіонер, парламентер, режисер, офіцер, інженер, але: дезертир, командир.
Відповідно до латинської (а не французької) мови пишеться: актор, доктор, інструктор, репетитор, нотар, секретар.
На початку слова перед голосними в іншомовних словах зазвичай зберігається придихове г: Геллада, готель, гумор, голоти, Ганнібал, Гамількар, Гадріан, але: арфа, історія, ангар, омар.

Відмінювання іншомовних іменників
Відмінюються іншомовні іменники так само, як відповідні українські.
Не відмінюються такі іменники, як
1. Усі на е, є: декольте, турне, кольє, Гайне, Туапсе.
2. Усі на і: поні, комі, равві, Поті.
3. Усі на у, ю: какаду, інтерв’ю, Анжу, Лупулеску.
4. брутто, нетто, порто, сальо, тріо, сальдо.

Передавання особових імен

1. Російські та слов’янські прізвища

1. Апостроф ставиться після тих самих приголосних, що і в українських словах, після н, д, т, л, з, с, ц перед йотованими голосними зберігається ь: Прокоф’єв, Юр’єв, Лук’янов, Полозьєв, Дьяконов.
Перед йо зазвичай апостроф не ставиться: Воробйов, Соловйов.
При сполученні пом’якшених губних з голосними у таких прізвищах, як Вяльцева, Пясецький, Пяст апостроф не ставиться.
2. Російське, сербське, болгарське г, польське й ін. g передається українським ґ, чеське h, білоруське г – українським г: Турґєнєв, Ґастєв, Неґош, Ґловацький, Яґіч та ін., але: Гавлічек, Богдановіч та ін.
3. Закінчення російських прізвищ -ский, -цкий, білор. -скі, -цкі, польських -ski, -cki, чеських -ský, -cký передаються українськими -ський, -цький: Карський, Троцький, Кринський, Палацький та ін.
Але російські прізвища на -ской, -цкой так і передаються: Донской, Трубецкой, Толстой.
4. Закінчення російських прізвищ -ич, -ин, білоруських -іч, польських -icz, сербських -ić, чеських -ik тощо передаються через -іч, -ін (-їн), -ік: Засуліч, Яґіч, Міцкєвіч, Караджіч, Чаплиґін, Пипін, Софіїн, Ільїн, Лосік, Гавлік, Славік та ін.
Але після ж, ш у російських прізвищах зазвичай -ин: Ґаршин та ін.
5. Закінчення -ек пишеться в таких слов’янських прізвищах, як Їречек (Їречка), Гавлічек та ін.
6. Закінчення російських та болгарських прізвищ -ов (-ёв, -ьов) та -ев передаємо через -ов (-ьов, -йов) та -єв, -ев: Крилов, Плетньов, Чернишов, Некрасов, Татіщев, Цонев, Мірчев, Аракчеєв, Порфір’єв, Князєв, Ґолубєв та ін.
7. Закінчення прикметникових російських прізвищ -ый, -ий передаються українським -ий: Бєлий, Сєрий, Ґорький та ін., білор. -ы, польськ. -y, чеськ. -ý – через -и: Гартни, Бяли (пол.), Біли (чех) та ін.
Російські закінчення -ой так і передаються: Толстой, Полєвой та ін.; вони відмінюються як прикметники: Толстого, Бялого тощо.
8. Російське й білоруське -е, польське -ie у м’яких складах здебільшого передається українським є, особливо під наголосом: Бєдний, Грибоєдов, Авдєєв, Рилєєв, Турґенєв, Нєдзєльський та ін., а також і через українське -е у прізвищах, що відповідають українським: Воскресенський, Веселовський, Преображенський, Плетньов, Петров, Третьяковський та ін.
Так само передається й російське и, польське тощо через і: Нікітін, Міклошіч, Міцкєвіч та ін., однак: Данилевський, Малиновський, Васильєв та ін.

2. Іншомовні, не слов’янські прізвища

Українська транскрипція іншомовних (не слов’янських) прізвищ відповідає загальній транскрипції іншомовних слів (див. вище).
Відмінюються іншомовні прізвища (не слов’янські) в українській мові лише чоловічі, коли вони закінчуються на приголосний: Гартман, Шекспір, Павль – Гартманом, Шекспіра. Жіночі прізвища зазвичай не відмінюються.
Іншомовні прізвища з закінченням на голосний зазвичай не відмінюються й у чоловічих іменах: Паґаніні, Мірабо, Гайне, Ґете, Стенлі, Реклю, Коцебу, на -а також переважно не відмінюються: Бора, Борджа, Бенуа тощо.

Географічні назви

1. Російські та слов’янські географічні назви

Російські та слов’янські географічні назви передаються аналогічно до російських та слов’янських прізвищ.
1) Калуґа, Беоґрад, Розґрад тощо, однак більш засвоєні з г: Волга, Новгород тощо.
2) Скопін, Бжезін, Колін, Землін, Дубровнік, Уґліч, Лятовіч, Требіч та ін.
3) Саратов, Осташков, Авґустов, Цеханов, Ґрабов, Ґєльчев, Брудзев, Ґєльньов, Сміхов, Юр’єв, Тамбов, Балашов та ін.
4) Курськ, Томськ, Сімбірськ, Троїцьк, Вітебськ, Мєнськ, Ґлуськ, Плоцьк, Конськ, Каменськ, Єдлінськ, Липськ та ін.
5) Пулково, Ртіщево, Іваново, Тирново, Сараєво, Нікуліно тощо (відмінюються як іменники: з Пулкова, під Пулковом тощо).
6) Юр’євєц, Єлєц, Повєнєц, Болєславєц, Старіца, Бжезніца, Подґоріца, Маріца, Струміца, Столац, Шабац, Ловац тощо.
7. Пєнза, Мєзєнь, Вєтлуґа, Нєсвіж, Рибінськ, Жіліна, Братіслава тощо, хоча Петрозаводськ, Челябінськ тощо.
8. Російські та слов’янські географічні назви, що вживаються тільки у множині, передаються відповідними українськими: Кімри (рос. Кимры), Боровичі (рос. Боровичи), Кошиці (чеськ. Košice), Домбровиці (польськ. Dąbrowice), Біскупиці, Бялобжеґи тощо.
9. Російські географічні назви на пом’якшені губні, шиплячі або р передаються з ь: Обь, Пєрмь, Кємь, Твєрь тощо. Відмінюються як відповідні українські іменники: над Об’ю, до Твєрі тощо.
10. Польське ó, що виступає в суфіксі ów у географічних назвах, передається через у: Жирардув, Жешув, Томашув-Мазовецький тощо, але за традицією: Грубешів, Краків.
11. Польські носові ą, ę передаються сполученням літер ом, ем перед губними приголосними: Домброва, Дембиця; перед іншими

приголосними – сполученням он, ен: Конт, Ченстохова.
12. Описові географічні назви за потреби перекладаються: Північна Двіна (Северная Двина), Льодовий океан (Ледовитый океан), Фінська затока (Финский залив) тощо. Так само за потреби перекладаються назви з інших мов: Ріг Доброї Надії (Cape of the Good Hope, Cap de Bonne Espérance) тощо.

2. Іншомовні не слов’янські географічні назви

Іншомовні географічні назви, не російські і не слов’янські, передаються відповідно до правил передавання особових назв іншомовного походження.