30 травня 2014 року в Житомирському
державному університеті імені Івана Франка відбулися VІІ давньоруські
історико-філософські читання «Філософські ідеї в культурі Київської Русі»,
присвячені пам’яті українського філософа Вілена Сергійовича Горського.
Організаторами заходу стали Житомирський державний університет імені Івана
Франка, Інститут філософії імені Г.С. Сковороди НАН України та журнал «Наука і
суспільство».
Програма розпочалась із
вітального слова ректора ЖДУ, професора Петра Сауха, а також презентацій
друкованих видань: українського науково-популярного журналу «Наука і суспільство»
(презентував член редколегії Сергій Йосипенко), наукового часопису «Sententiae»
(презентував головний редактор Олег Хома), збірки наукових праць «Софія
Київська: Візантія, Русь, Україна» (видання представили відповідальний секретар
Дмитро Гордієнко та редактор-упорядник В’ячеслав Корнієнко [Софія Київська,
2011; 2012; 2013]) та шостого
випуску збірки наукових праць «Філософські ідеї в культурі Київської Русі» (друковане
видання та його інтернет-версію [див.: http://fikr.inf.ua] презентував Олександр
Киричок [Філософські ідеї,
2014]).
Тематика доповідей учасників форуму традиційно оберталася
довкола трьох головних проблем: філософських ідей в культурі Київської Русі, методології
історико-філософського пізнання та творчої спадщини Вілена Сергійовича
Горського. Не обійшлося й без осмислень сучасного розвитку філософського знання
в Україні, складностей та колізій його існування в українському суспільстві, яке
постало перед новими моральними, культурними та геополітичними викликами. Зокрема
завідувач кафедри філософії ЖДУ,
професор Микола Козловець у доповіді «Нація загубленого соціально-філософського
дискурсу» зазначив, що однією з реальних сучасних гуманітарних небезпек в
Україні є марґінальність філософських рефлексій стратегічних проблем
українського державотворення та смислова девальвація
модернізаційно-інноваційної риторики в Україні.
Дискусійними стали також виступи ректора
ЖДУ, професора Петра Сауха та
завідувача кафедрою філософії Вінницького національного технічного університету
професора Олега Хоми. П. Саух розглянув фатальну дилему,
перед якою повсякчас опиняється сучасна філософія: з одного боку, вона має
зберегти професійний і науковий рівень, що обов’язково передбачає диференціацію
філософського знання і робить продуковану філософом інформацію доступною для
засвоєння тільки вузькопрофільними фахівцями, а з іншого – філософія, в
будь-якому випадку, має необхідність адресувати свої ідеї всьому суспільству в
цілому і ставати публічною. В цій суперечності часто виникає парадоксальна
ситуація, коли ті ідеї, які можна викласти простою і доступною мовою, висловлюються
заскладно і зарозуміло («барський тон філософії, як це назвав І. Кант). На
думку доповідача, це протиріччя обмежує
вихід філософії в практику та публічну сферу, принижує її статус як порадника у
вирішення життєвих питань.
О. Хома звернувся у своїй доповіді до деяких «екстремальних випадків» критеріїв розрізнення національних філософій.
На його думку, до них відноситься і головний предмет наукових зацікавлень В. Горського
та його послідовників – києворуська філософська культура, в межах якої
проблематизується не лише наявність осіб, яких ми можемо найменувати
«філософами», але й дискутується сама приналежність києворуської філософської
спадщини того, що ми називаємо «українською філософією».
Сергій Йосипенко, завідувач відділу історії філософії України Інституту філософії присвятив
свій виступ темі, яку він активно розробляє останнім часом, а саме аналізу дослідницького поля історії філософії
України [Йосипенко, 2013; 2014] в різні
періоди її існування. Цього разу доповідач окреслив особливості та головні
аспекти дослідницького поля історії філософії України у 1990-2000-х
роках, місце в ньому праць В. Горського та перспективи дослідницьких
програм ученого у наш час. На думку С. Йосипенка, найбільш повно вони реалізується
якраз у межах досліджень філософських ідей в культурі Київської Русі,
представлених його учнями.
Саме
посилений інтерес до наукової спадщини В. Горського
став головною особливістю цьогорічних читан Зазначими, що останніми
роками продовжується збільшуватись кількість студій, присвячених
вивченню біографії вченого [Див.: Вілен Горський: дотики, смисли,
споглядання, 2011; Лисий, 2010; Чайка, 2010; 2012а; 2012b; 2012 c;
2014a], його методологічних та історико-філософських праць [Йосипенко,
2012], розгкриттю їх наукового потенціалу в умовах розвитку
істоико-філософського зання в Україні [Руденко, 2010]. Дослідження спадщини В. Горського стосувалися доповіді докторанта Інституту
філософії Олександра Киричка та старшого наукового співробітника Інституту
археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України Дмитра
Гордієнка. О. Киричок спробував розкрити актуальність та методологічну
значимість ранніх праць Горського, присвячених співвідношенню філософії і
політики, з огляду на те, що саме тут визрівали основи ключового для всієї
наступної творчості вченого культурологічного підходу. На думку доповідача,
спроба відійти від лінійних схем у розумінні співвідношення філософії і
політики (зокрема схеми, згідно якої філософія є простим виразником класових політичних
інтересів) та розробка своєрідної процедури дослідження взаємозв’язку явищ
культури можуть бути методологічно-корисними
й для сучасних історико-філософських досліджень. Д. Гордієнко, в свою
чергу, відшукав цікаві моменти еволюції поглядів В. Горського на
філософську складову творчості Т. Шевченка, що супроводжувалась елементами
самокритики і самопереосмислення ранніх праць ученого у його більш пізніх студіях.
Слід відзначити також виступи, безпосередньо присвячені дослідженню
філософських ідей у києворуських пам’ятках. Тетяна Чайка, науковий співробітник
Інституту філософії, в розрізі її теперішніх наукових інтересів – києворуської тавматології [Чайка, 2014b], дослідила ознаки так званої «світлої мірності» в образі
давньоруських святих, а також зафіксувала в агіографічній літературі та літописах,
здавалося б, парадоксальний факт, що переважна більшість описів чудес
відрізняється своєрідною благородною стриманістю. В багатьох показових випадках
ми стикаємося також з характерним переходом від жаху («ужасти»), пов’язаного з
порушенням міри побутового існування внаслідок втручання надприродних сил, до
утвердження вищої домірності і божественної краси як фінальних наслідків чуда.
Віктор Малахов, головний науковий співробітник
Інституту філософії, знову ж таки на матеріалі києворуської агіографії та
літописів, розкрив смислові аспекти опозиції «студъ» («стыд») / «срам», котра згодом дістала розвиток як в українській,
так і в російській мові, а також спровокувала характерне розходження моральних
акцентів. На його думку, лексема «срамъ» (відповідно, «сором») відображає
комплекс значень так званої «лицарської» або «вояцької» етики (М. Осовська),
основою якого є страх збезчещення і падіння в бруд, а «студъ» (відповідно, «стид»,
«стыд») утримує давнє значення
остороги проти порушення налаштувань спільного родового життя. Лексична
опозиція, виразно представлена в писемності ще києворуської доби, виявляється
запитаною нашою сучасністю; оновлене сприйняття цієї опозиції збагачує
незамінними нюансами нинішню моральну свідомість, додає їй історичної глибини.
Давньоруські читання зібрали достатньо велике
коло учасників з усієї України і були організовані на високому рівні, за що присутні
висловили особливу подяку організаторам.
ДЖЕРЕЛА